На практиці судді часто обирають один із двох варіантів поведінки. Дехто намагається «замовчати» вирішальні аргументи сторони, не на користь якої схвалено рішення. Це простий варіант – тут судді вважають достатнім обґрунтувати, чому суд погодився із вимогами сторони, яка виграла справу. Мовляв, що менше тексту – то менше помилок, які можна допустити і які зможе виявити суд вищої інстанції. Зазвичай суддя у цьому випадку обмежується викладом аргументів сторони, на користь якої ухвалено рішення, або подає їх упереміш зі своїми аргументами. Для осіб, які не обізнані зі справою, таке рішення виглядає цілком переконливим. Але помилково вважати, що цього достатньо, аби переконати іншу сторону у правильності рішення.

 

Інший варіант: крім підтримки аргументації сторони-переможця, суддя відображає аргументи сторони, яка програла справу, і дає відповідь на кожен з них, чітко вмотивувавши, чому її аргументи суд не бере до уваги або чим вони спростовуються. Навіть якщо суддя вважає, що деякі аргументи сторони, зокрема посилання на закон, є недоречними для конкретної справи (наприклад, закон, на який посилається сторона, ще або вже не діяв на момент виникнення спірних відносин), то їх не можна відкидати шляхом простого замовчування. Цей варіант складніший, адже вимагає більше часу, зусиль для пошуку потрібних мотивів. Але саме це єдино правильний варіант і він винагороджується! Пояснивши, чому суд не може взяти до уваги певний аргумент сторони або чим він спростовується, суддя зменшує її можливості для оскарження судового рішення. Тепер стороні чи її адвокату необхідно буде не просто повторити у скарзі аргументи, як це вони могли б зробити, якби суд просто «проігнорував» аргументи, а їм слід знайти додаткові мотиви, щоб поставити під сумнів позицію суду. А це зробити набагато складніше, а то й неможливо.

 

Перед спростуванням позиції сторони її необхідно навести у тексті судового рішення. Важливо при цьому її не спотворити, оскільки сторона повинна бачити, що суд зрозумів її позицію. Якщо суд почне маніпулювати позицією сторони, то це підірве віру в справедливість правосуддя. Таке перекручування – свідоме чи несвідоме – нескладно виявити в суді вищого рівня у разі оскарження судового рішення. 

 

Позицію сторони бажано навести якнайближче до оригіналу. Можна і навіть бажано також процитувати висловлені стороною, яка програла справу, аргументи. Допустимо також навести аргументи сторони з певним рівнем узагальнення, але у такий спосіб, щоб усі суттєві аргументи сторони були відображені у судовому рішенні.

 

Контраргументи суду мають давати чітке уявлення про те, чому суд відхиляє аргументи сторони. Тут недостатньо сказати щось на взірець «позиція відповідача є більш переконливою, ніж позиція позивача» або «твердження відповідача є невірним, оскільки позивач діяв правомірно». Це, швидше, висновок із аналізу, який провів суд. Але цей аналіз доцільно відтворити у судовому рішенні. 

Давайте проаналізуємо витяг із судового рішення (зауважимо, що лише цей фрагмент постанови адміністративного суду стосується викладення конкретного аргументу позивача, а також відповіді суду на цей аргумент).

 

Приклад

У судовому засіданні представник позивача, додатково обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався також на ст. 25 Бюджетного кодексу України та ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік». Посилання позивача на зазначені нормативно-правові акти не спростовують правомірність застосування відповідачем штрафних санкцій до позивача.

 

Тут і надалі усі приклади судових рішень взяті авторами із національної судової практики України із збереженням стилю викладу, орфографії та пунктуації відповідних оригіналів судових рішень.

 

Поставимо себе на місце позивача. Ось які припущення у нього можуть виникнути після прочитання цієї частини постанови. По-перше, «суд мене не зрозумів або навіть не захотів розібратися». По-друге, «суд вважає, що відповідач правий, тому що він правий». Незважаючи на те, що суд зазначив аргумент сторони і дав йому оцінку, позивач вочевидь не буде задоволений такою мотивацією суду. Адже суд не навів обґрунтування свого висновку, чому суддя вважає, що аргумент однієї сторони, наведений для спростування позиції іншої сторони, на його думку, її не спростовує.

 

Щоб судове рішення сприймалося як справедливе і об’єктивне, доцільно виявляти належну увагу до аргументації сторін і турботу до сторони, чиї аргументи спростовуються. Ця турбота може полягати у підкресленні слушності певних аргументів, але з посиланням на обставини, які не дають можливості їх застосувати до конкретного випадку («суд бачить важливим аргумент сторони про те, що…, але у цій справі не може його врахувати, оскільки …»).

Ось «нейтральний» фрагмент з постанови суду:

 

Приклад

Позивач посилається на незаконність постанови про накладення на нього штрафу за невиконання вимог державного виконавця, оскільки вона не затверджена начальником органу державної виконавчої служби. У ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вимоги до виконавчого документа. Зазначеною статтею також передбачено, що законом можуть бути встановлені інші додаткові вимоги до виконавчих документів. Разом із цим, ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає, що постанова про накладення штрафу повинна бути затверджена начальником органу державної виконавчої служби, це передбачено лише Додатком №24 до інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, який є підзаконним нормативно-правовим актом, у зв’язку з чим судом до уваги не може бути взятим.

 

А ось як зазначений витяг можна було би переробити, щоб сторона, яка програла справу – у цьому випадку позивач, відчув, що суд не відразу пристав на позицію іншої сторони, а об’єктивно зважував позиції сторін (текстове виділення авт.):

 

Приклад

Позивач посилається на незаконність постанови про накладення на нього штрафу за невиконання вимог державного виконавця, оскільки вона не затверджена начальником органу державної виконавчої служби.Суд погоджується з позивачем, що така вимога встановлена законодавством, а саме – додатком №24 до інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України. Водночас постанова державного виконавця про накладення штрафу є виконавчим документом. Вимоги до виконавчих документів містить ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», але вона не передбачає необхідності затвердження постанови керівником органу. Згідно із зазначеною статтею, інші додаткові вимоги до виконавчих документів можуть бути встановлені законом. Закон не містить вимог щодо затвердження постанови державного виконавця про накладення штрафу керівником відповідного органу, а інструкція про проведення виконавчих дій є підзаконним нормативно-правовим актом. Тому суд не може взяти до уваги аргумент позивача, оскільки застосування підзаконного правового акта у цій ситуації привело б до порушення закону, що має вищу юридичну силу порівняно з підзаконним актом.

 

Основні зміни у тексті для наочності ми виділили жирним шрифтом. Хоч тексту стало більше, але довіра до такого рішення з боку позивача значно підвищиться. А усвідомлення того, що він програв справу справедливо, не викликатиме бажання оскаржувати рішення.

Тестом для перевірки, чи може потенційно судове рішення задовольнити сторону, не на користь якої ухвалено судове рішення, можуть стати такі питання:

1) чи наведено усі вирішальні та вагомі аргументи сторони, яка програла справу?

2) чи викладено аргументи сторони так, що вона побачить, що суд їх зрозумів? Або інакше – чи правильно викладено суть аргументів сторони?

3) чи є відповідь на кожен аргумент?

4) чи переконливо обґрунтована відповідь? 

Бажано, щоб суддя задав їх собі, перечитуючи проект рішення. Якщо відповідь на усі питання «так», то цілком ймовірно, що рішення задовольнить сторону і не буде оскаржене.

 

За даними Земельного порталу України.